ІСТОРІЯ  РІДНОЇ  ШКОЛИ 

         В матеріалах Донецького  обласного архіву перше  згадування про село  Нетайлове  , а записано Митайлове, датується 1810 роком , як маленьке поселення з 10-12  хаток.

       Через  95 років село вже  розрослося і в ньому була побудована  школа,  одна  із перших  на  території  сучасного  Ясинуватського  району.

        А було  це  так…

        Холодної осінньої днини  біля  економії зібралася  групка  людей . На  чолі її був поважний  селянин Горбуненко  Ілля Абрамович. І прийшли  вони  від  імені  всіх мешканців  села просити  панію , Марію Федорівну Карпову, побудувати  в  селі школу. Дітей  стало  багато. І їхні  батьки мріяли  про  щасливу  долю  для  своїх  дітей., щоб вони вміли читати, писати, тобто дістали  грамоти.

        Прийшли  до  панського  будинку. Стяв він на  березі  маленької річки Бур'янівка, за  ним -  великий  сад. В одній  половині  проживав  управляючий. У другій   були  покої Марії Федорівни, яка раз на  рік  приїздила  перевіряти  як ведеться   господарство в економії.

         І того  разу вона  приїхала з Харкова  у  справах. Вийшла панія…Вклонилися  їй  низько  селяни. Серця  тріпотіли, було  моторошно, але мрія  була велика і дуже  бажана. Розповіли  чому  прийшли.

         Марія  Федорівна була розсудлива , добра, мала далекі та прогресивні погляди. Саме через це , вона  охоче відгукнулася  на  прохання своїх селян. Зав'язалася  розмова про  майбутню школу. Панія запропонувала збудувати  школу недалеко  від  ставу, поруч  з економією. Селяни ж попросили  збудувати  в іншому  місці, високому. Школа , як і церква, говорили вони, повинна  стояти   на  пагорбі, щоб  далеко  було  видно, з усіх сторін  освітлюватися сонцем, овіюватися  вітрами… Марія  Федорівна  погодилася.

          І скоро  в  селі  закипіла  робота… Із  Харкова  були  запрошені інженери, майстри  будівельної справи. На будівництві школи , певну кількість  годин ,   повинно  було  відпрацювати все  доросле  населення  села. Бігали допомагати  батькам  і  маленькі  дітлахи. Камінь для  стін  школи привозився теж із Харкова.

           У 1905 році чотирикласна школа  була  відкрита. Це   була  гордість панії. Кошти витрачені  немалі та і  будова  вийшла  ж багата і красива! Дуже високий  і міцний  фундамент, школа  була  найвищою будівлею села. Товсті, майже  метр, стіни, висотою…Вікна , очі  школи, також великі. Через них у  всі класи  протягом дня заглядало  сонечко. А  красивий  килим  із  керамічної плитки на  підлозі – витвір  мистецтва! Школа  була тепла, світла і затишна.

          По широких та високих сходинках треба  було  зайти до маленького  коридорчика, а потім  до  просторого  фойє квадратної форми. Прямо  був вхід  до  одного  класу, наліво йшов  довгий  вузенький  коридор з двома  класами. Направо з фойє  першими були  двері  до  канцелярії  та  кабінету директора  школи, другими  - до малесенького  коридорчика з одним  класом  і  коморкою. Чотири  класні  кімнати просторі , світлі…Одна велика, десь більше 60 кв. м., дві трошечки менші, а одна невеличка. У великій класній  кімнаті  всі учні  та  вчителі збиралися  у свята і виступали перед батьками. Давала  школа  початкову  освіту. 

          Класи  були  різновікові. До першого  класу  ходили  діти  від 7- 9 років, до другого – 10-12 років, до третього – 13-14 років, а до  четвертого  класу переростки – 15-17 років. Після  школи  діти  спішили  додому , допомагати  батькам у  домашній  роботі. А вже   діти  третього, четвертого  класів  були  дорослі  й допомагали  у дуже  серйозних справах. Батьки  часто  просили  відпустити  їхніх дітей   допомагати косити  та  молотити  зерно, везти  на  мельницю , будувати  хлів  чи  хату, доглядати  менших сестер  та братів.

           Кожного  року, на  Різдво, панія приїздила в село  і  обов'язково заходила  до  школи. Марія  Федорівна цікавилася  як і чому навчають  дітей, які  в  учнів  успіхи. Всім дітям дарувала гостинці. Діти  готували  до приїзду панії пісні  , віршики.

           Йшли  роки…вже  не  було  панії… Та  її школа  жила, вчила  діток, яких ставало все  більше  й  більше. Тому у 1939-40 роках було  вирішено будувати  школу  - семилітку недалеко від існуючої – напроти. Вже  було  закладено  фундамент, почали  зводити  стіни. Та  почалася війна і не до будівництва  стало. Коли  ж війна  скінчилася, стіни  і  фундамент розібрали на  інші  потреби  у  господарстві. Під час  війни, фашисти  зайняли  школу  під комендатуру, бо це  була  найбільша  і найкрасивіша  будівля  в  селі Нетайлове.

           Після  того , як  звільнили Сталіно, наш Донецьк, у вересні  1943 року, школа  знову  запрацювала. Пізніше  біля  неї побудували  контору господарства, медичний пункт, магазин. Це став центр нашого  села.

           Йшли роки… Наше  село  розквітало…На його  території розмістилося  велике  господарство – мільйонер - Державний  племінний  птахозавод імені Чкалова, нагороджений  орденом  Жовтневої революції. Директором господарства  був Машков  Афанасій  Афанасійович, який  вирішив побудувати  нову  двоповерхову школу зі спортивною залою, їдальнею, майстернями. І цікаво те,  що  школу  побудували  саме  в  тому  місці, де  в  далекому  1905 році  хотіла  поставити  панія Карпова Марія  Федорівна.

            Зараз школа є освітньо -  культурним   осередком села  Нетайлове. Школа  з родинним  теплом, гостинна, багата  традиціями…Та це  вже  інша сторінка  історії нашої школи.      

                                      Директор  Нетайлівського навчально-виховного  комплексу    

                                      Чоста  Галина  Мефодіївна (випускниця  школи 1970 року)